Вистава «Наприкінці часів» - перша прем’єра, в умовах війни Дніпровського академічного театру драми та комедії | ДРАМіКОМ
В цей надзвичайно складний час, не зважаючи на труднощі, театр продовжує працювати і творити, бо мистецтво лікує всіх нас. А особливо коли п’єса про наше життя і написана нашим сучасником, драматургом Павлом Ар’є.
Павло Ар’є — псевдонім українсько-німецького драматурга (справжнє ім’я — Алєксєєв Павло Валентинович). Став відомим після написання п’єси «На початку і наприкінці часів» (2013) та появи низки успішних вистав на основі неї.
Вистава, яка грається в фойє театру
Це особлива творча локація в театрі, де актори і глядачі на відстані подиху одне від одного. Фактично, виконавці як на долоні і це змушує відчувати події глибше. Протягом трьох прем’єрних днів глядачам була показана трагічна історія однієї сім’ї, яка залишилася на своїй землі після аварії на Чорнобильській АЕС. Ще на початку роботи над виставою, коли проводилися акторські читки п’єси на глядачів, стало зрозуміло на скільки це особлива тема для нашої країни. Від першої появи і до останніх слів, ця вистава пронизана історіями непересічних людей.
Творча команда
Команда вистави отримала надзвичайний та складний матеріал. Однак митців труднощі не злякали і, як результат, знакова вистава. Задум режисера Артура Опрятного втілили актори театру: Маргарита Савенко (Владік), Олена Попова (Слава), Єгор Герасимов (дільничний) і народний артист України Віктор Гунькін (баба Пріся). Три дні показу і всі три дні повні зали. Та найголовніше – це щирі враження наших глядачів.
Цікава та знакова
Постановка цієї п’єси стала для талановитого дніпровського режисера Артура Опрятного відгуком на нинішні події.
– Цей матеріал мені був відомий ще з 2013 року, але нинішні події змінили на нього погляд кардинально, – розповів він. – Ця п’єса – про людей, які не хочуть залишати свою рідну землю. У цій виставі мені хотілося показати трагедію людських доль. – Кожен герой тут надламаний, життя кожного з них тяжке. І виникають запитання: чи можна знайти вихід і чи мають ці люди щастя?» Роботу над п’єсою розпочали у квітні, регулярно контактуючи з її автором Павлом Ар’є. Зважаючи на те, що п’єса вже ставилася у Дніпрі, хотілося знайти свою індивідуальність. Вірю, що це нам вдалося.
Для народного артиста України Віктора Гунькіна це знакова роль
Раніше ця п’єса ставилася у театрі імені Шевченка. Вона завоювала Гран-прі «Січеславна» та отримала 8 нагород театральних фестивалів.
– Я був першим в Дніпрі, хто зіграв цю роль, – згадує Віктор Гунькін. – Це зовсім особливий образ, що вимагає занурення в нього душею та серцем. Вистава – не лише про Чорнобильську трагедію. Головне посилання співзвучне нашому часу: не можна забувати про події минулого, треба берегти свою землю, яка тебе народила, виховала. — Мій персонаж в виставі – жіночий образ, — розповідає Віктор Гунькін. — Баба Пріся – жінка, яка настільки любить свій край, де вона народилася, де вона виросла, де вона знає кожен шматочок землі, що вона не може його покинути, не дивлячись на те, що радіація згубно впливає на здоров’я. Це свідчить про те, що не перевелися ще патріоти на нашій землі. І зараз, під час війни, люди залишають свої сім’ї, дітей, жінок, матерів, гинуть за нашу землю, за щастя, за те, щоб люди могли спокійно спати. Тому що жодний загарбник не має права бути на нашій землі. Ми нічого чужого не беремо і свого не віддамо. «Краще я помру тут, а ніде інде», — говорить моя героїня. – «Бездіяльність – то найбільший гріх» – ось головний меседж, вкладений в вуста головної героїні.
Фойє – особлива творча локація в театрі
Це налаштовує глядачів на особливо близький контакт із акторами.
– Це вистава про сім’ю, яка всупереч усім обставинам залишається на своїй рідній землі, у небезпечній зоні відчуження, – розповів Сергій Пономаренко – керівник літературно-драматургічної частини театру, шеф-драматург театру «ДРАМіКОМ». – Незвичайність постановки у двох перевтіленнях – жіночу роль бабці Прісі зіграє Віктор Гунькін, а чоловічу роль Владіка – актриса Маргарита Савенко.
Перші відгуки які зібрала вистава у дні прем’єри
– Вистава «Наприкінці часів» дійсно зробила dramicom новим театром. Обов’язково відвідайте театр і подивіться цю виставу.
– Вистава «Наприкінці часів» у Дніпровському академічному театрі драми та комедіїї – dramicom – за п’єсою Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів…» поставлена режисером Артуром Опрятним. Він вдумливо і глибоко розв’язав ідейно-драматургічну лінію вистави про непотрібних суспільству «маленьких» людей. Вистава насичена високим трагічним пафосом, напруженим драматичним піднесенням. В ній розкрито ідейний зміст самовідданої боротьби непотрібних суспільству «маленьких» людей за їхнє існування.
– Проникнення у глибини внутрішнього світу, психологію баби Прісі, колишньої партизанки, а нині – захисниці саме цього домашнього вогнища допомагає актору осягнути стильове багатство драматургії, знайти точну пластичну форму сценічного образу. У міміці, психологічних підтекстах, рухах, голосових інтонаціях баби Прісі Народний артист України Віктор Гунькін знайшов граничний лаконізм, образність, а не буквальне відображення дійсності. Це «Актор, що є режисером своєї ролі». Його майстерність «перетворення» примусила глядачів схвильовано співпереживати та виправдовувати вчинки бабці-вбивці. Емоційне начало поєднується у творчості актора з тонким філософським осмисленням життя, психологічно насиченим драматизмом, умінням знайти якусь щемливу ліричну тональність, що розкриває душевний біль баби Прісі, умінням користуватися сценічною метафорою.
– Роль Слави, у виконанні Олени Попової, показав глядачам високий професіоналізм, високу культуру слова, жесту цієї реально трагедійної актриси. Тонке відчуття партнера, ансамблю, стилю – ось що вирізняє майстерність Олени Попової з багатьох інших, талановитих актрис трупи. Вона майстерно розробила партитуру свого образу за усіма правилами акторської школи трагічного переживання. Театрально‐естетична натура актриси тяжіє до «методу образних перетворень», що говорить про її сучасний сценічний потенціал.
– Актриса Маргарита Савенко, яка зіграла образ Владіка, нещасної дитини, який стає її цікавим творчим досягненням у цій виставі, що позначив мистецьке спрямування актриси до ролей драматичного плану. Робота над роллю Владіка стає якоюсь мірою початком сходження молодої, талановитої актриси до майбутніх акторських досягнень, до складних психологічних ролей.
– Актор Єгор Герасимов у цьому спектаклі зіграв роль Дільничого. Він працює в цікавій системі художніх зв’язків, специфіка яких у кожному епізоді визначається способом режисерського мислення. Сценічна привабливість актора, у поєднанні з витонченою, глибокою психологічною розробкою образу, відмінна професійна майстерність, широкий діапазон засобів акторської виразності, гостра характерність та емоційність сприяють успіхові актора у створенні образу Дільничого – реально непоганого чоловіка, що є заручником обставин. Ми бачимо, що він щиро бажає бабі Прісі та її рідним тільки добра, співчуває, допомагає, але життя «на болотах», у Чорнобильській зоні має свої закони.